Вот одно не пойму,ладно сама дура,но какого хрена ломать жизнь другому человеку(в смысле мужу?).Замуж обязательно было вообще выходить?

чушь какая то, напоминает мыльный роман )

Иногда мы живем иллюзией, страдаем и нам это нравиться. За этим можно и не заметить чего-то более важного.

когда человек не боится потерять другого, он перестает дорожить им.

Если знаете украинский язык почитайте, мне оч понравилось...

Может не все так печально?

Автор: asketW

Вона ненавиділа свого чоловіка. Н Е Н А В И Д І Л А!!! Вони прожили разом 15 років. Цілих 15 років життя вона бачила його щодня вранці, але тільки останній рік її почали дико дратувати його звички. Особливо одна з них: витягати руки і, перебуваючи ще в ліжку, говорити: «Доброго ранку сонечко! Сьогодні буде прекрасний день».

Начебто звичайна фраза, але його худі, волохаті руки, його сонне обличчя викликали в неї неприязнь. Він піднімався, проходив вздовж вікна і кілька секунд дивився в далечінь. Потім знімав піжаму і голий йшов у ванну. Раніше, ще на початку шлюбу, вона захоплювалась його тілом - міцним торсом, широкими плечима; його свободою, яка межує з розпустою. І хоча до цих пір його тіло було в чудовій формі, його оголений вигляд викликав у ній злість. Одного разу вона навіть хотіла штовхнути його, щоб поквапити процес «пробудження», але, зібравши у кулак всю свою силу, лише грубо сказала:

- Поквапся, вже набридло!

Він не поспішав жити... Він знав про її роман на стороні, знав навіть того мужика, з яким його жінка зустрічається і спить вже близько трьох років. Але час затягнув рани самолюбства і залишив тільки сумний шлейф непотрібності. Він пробачав жінці агресію, неувагу, прагнення заново пережити молодість. Але і не дозволяв заважати йому жити поступово, розуміючи кожну хвилину.

Так він вирішив жити з тих пір, як дізнався, що хворий. Хвороба з'їдає його місяць за місяцем і скоро переможе. Перше бажання гострої потреби - розповісти про хворобу. Всім! Щоб зменшити всю безнадійність правди, розділивши її на шматочки і роздавши рідним. Але найважчий день він пережив наодинці з усвідомленням швидкої смерті, і на другий - прийняв тверде рішення мовчати про все. Його життя витікало, і з кожним днем в ньому народжувалась мудрість людини, яка вміє споглядати. Він знаходив усамітнення в маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години. І щодня він забирався у вузький коридор між стелажами, підписаними старим бібліотекарем «Таємниці життя і смерті» і читав книгу, в якій, здавалося, знайдуться всі відповіді.

Вона прийшла додому до коханця. Тут все було яскравим, теплим, рідним. Вони зустрічалися вже три роки, і весь цей час вона любила його ненормальною любов'ю. Вона ревнувала, принижувала, принижувалась і, здавалося, не могла дихати далеко від його молодого тіла. Сьогодні вона прийшла сюди і, після чергової порції шаленого сексу - сексу з приємною біллю, приниженням і різними збоченнями, тверде рішення народилося в її запаленому мозку - розлучитися. Навіщо мучити всіх трьох, вона не любить чоловіка, більше того - ненавидить. А тут вона заживе по-новому - щасливо, із щоденним задоволенням. Вона спробувала пригадати почуття, які колись відчувала до чоловіка, але не змогла. Їй раптом здалося, що він так сильно дратував її з самого першого дня їхнього знайомства. Вона витягнула з гаманця фото чоловіка і, на знак своєї рішучості розлучитися, порвала його на дрібні шматочки.

Вони домовилися зустрітися в ресторані. Там, де шість місяців тому відзначали п'ятнадцятиріччя шлюбу. Він приїхав першим. Вона перед зустріччю заїхала додому, де довго шукала у шафі папери, необхідні для подачі заяви на розлучення. У дещо нервовому настрої вона вивертала нутрощі ящиків і розкидала їх по підлозі. В одному з них лежала темно-синя заклеїна папка. Раніше вона її не бачила. Вона присіла на підлозі і одним рухом зірвала клейку стрічку. Вона очікувала побачити там що завгодно, навіть фото- чи відеокомпромат. Але замість цього виявила численні аналізи і печаті медустанов, виписки, довідки. На всіх аркушах значилися прізвище та ініціали чоловіка. Здогад пронизав її, як удар струму, і цівка холодного поту пробігла по спині. Хворий! Вона залізла в Інтернет, ввела в гугл назву діагнозу, і на екрані висвітилася жахлива фраза: «Від 6 до 12 місяців». Вона глянула на дати: з моменту обстеження минуло вже півроку. Що було далі, вона пам'ятала погано. Єдина фраза, крутилась в голові: «6-12 місяців».

Він прочекав її сорок хвилин. Телефон не відповідав, він розрахувався за рахунком і вийшов на вулицю. Стояла чудова осіння погода, сонце не пекло, але зігрівало душу. «Як чудово жити, як добре на землі, поруч із сонцем, лісом». У перший раз за весь час, який він знає про хворобу, його заповнило почуття жалості до себе. Йому вистачило сил зберігати таємницю, страшну таємницю про свою хворобу від дружини, батьків, друзів. Він намагався полегшити їм існування, нехай навіть ціною власного зруйнованого життя. Тим більше, що від цього життя скоро залишиться лише спогад. Він йшов по вулиці і бачив, як радіють очі людей від того, що все попереду, буде зима, а за нею неодмінно весна! Йому не дано більше випробувати подібне почуття. Образа розросталася в ньому і вирвалася назовні потоком нескінченних сліз...

Вона металась по кімнаті як навіжена. Вперше в житті вона гостро, майже фізично відчула швидкоплинність життя. Вона згадувала чоловіка молодим, у той час, коли вони тільки познайомилися і були сповнені надій. А вона ж його тоді. Їй раптом здалося, що цих п'ятнадцяти років як не бувало. І все попереду: щастя, молодість, життя ...

У ці останні дні вона оточила його турботою, була з ним 24 години на добу і переживала небувале щастя. Вона боялась, що він піде, вона готова була віддати своє життя, аби зберегти його. І якщо б хтось нагадав їй про те, що місяць тому вона ненавиділа свого чоловіка і мріяла розлучитись, вона б сказала: «Це була не я».

Вона бачила, як йому важко прощатися з життям, як він стогне і тихенько плаче ночами, думаючи, що вона спить. Вона розуміла, немає страшнішого покарання, ніж знати час своєї кончини. Вона бачила, як він боровся за життя, чіпляючись за саму божевільну надію.

Він помер через два місяці. Вона завалила квітами дорогу від дому до кладовища. Вона плакала, як дитина, коли опускали труну, вона стала старішою на тисячу років...

Дома, під його подушкою, вона знайшла записку, бажання, яке він писав під Новий рік: «Бути щасливим з Нею до кінця своїх днів». Кажуть, всі бажання, загадані під Новий рік, виконуються. Мабуть, це правда, тому що в цей же рік вона написала: «Стати вільною». Кожен отримав те, про що, здавалося, мріяв. Вона засміялась гучним, істеричним сміхом і порвала листочок з бажанням на дрібні шматочки... Вона хотіла все повернути, бути з ним душею і тілом...

Через неділю її тіло знайшли у ванній, повній від крові... Але їхні душі вже ніколи не будуть разом...